Я в тюрмі, мої ж думи свободнії Разом з хмарами в далеч ідуть, Де пороги та скелі холоднії Таємничу розмову ведуть; Де гула наша слава колишняя, Де крові розливались струмки, Там зупинить убогая й пишная Україна тюремні думки. Над людьми й над німими отарами, Розстилаючись чорним плащем, Раптом з вільними літніми хмарами Упадуть вони ливнем-дощем. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 1909