І
Я стою на кладовищі.
Вечір. Сонце нижче й нижче.
Золотить горби й хрести
Блиск останнього проміння,
Наче хоче провести
Світ в довічне царство тління.
Смутком знівечених сил
Чуле серце обгорнулось,
Мов з осунутих могил
Давнє горе повернулось.
Вечір. Сонце нижче й нижче.
Жахом віє з кладовища.
II
Десь далеко на селі
Залунали ніжні співи,
І повітря в сонній млі
Понесло живі мотиви.
Там живуть такі, як я,
Там не знають смутку й жаху.
Там кипить в борні життя,
Повне вільного розмаху!
Гей, туди!.. А об мерцях
Ми не будем сумувати,
Поки єсть огонь в серцях,
Будем жити і співати!
Вечір. Співи ближче й ближче.
Зникло в пітьмі кладовище.
1909
