Розпаливши світлим зором
Дивне полум’я в мені,
Ти летючим метеором
В світлорайдужнім огні
Десь в блакиті,
В ніжнім світі
Загубилась в далині.
Я один свою пожежу
В вічну темряву несу...
Може, взнаю, може, вглежу
Ту високую красу,
Що в примарах,
В світлих чарах
Ллє на пал сердець росу.
А як жертвою одваги,
Ввесь в огняному чаду,
Од знесилля та од згаги
На розпутті я впаду
І в туманах
Та в оманах,
Наче в морі, пропаду —
Ти вечірньою добою
Знов по небу пролети
І візьми мій дух з собою —
Дух, що вік шукав мети,—
В величезну
Сінь небесну,
В вічне сяйво красоти.
1910
