Капають, котяться сльози по личеньку,
Крається серце в журбі,
Як би хотіла я в темную ніченьку
Впасти на груди тобі.
Тільки б частину журби невимовної
Вилить на грудях твоїх,
Більше б не треба розмови любовної,
Більше б не треба утіх.
Нотку, одну тільки нотку бажаную
В серці почути б мені!
Ніжную, чулую, щиро коханую.
Боже! Почую чи ні?
Що се я, що се я? Мов божевільная,
Плачу, ридаю, молюсь!
Годі, минулося — гордая й вільная,
В муках я більш не схилюсь.
Зраджена й кинута, я безутішная
Жертва чужого гріха —
Знайте, я страдниця, серцем безгрішная,
Що ж за молитви? Ха, ха!..
Капають, котяться сльози по личеньку,
Сумно лунає мій сміх,
Будь же ти проклята, темная ніченько,
Мати зрадливих утіх.
Будьте ви прокляті, щастя хвилиночки,
Давній дівочий мій сміх,
Будьте ви прокляті, зірки-краплиночки,
Сестри надій золотих.
Спи, моє серденько, щастя позбавлене
В юній дівочій порі,
Горем розбитеє, злісно роздавлене,
Спи, не страждай, не гори!..
1910
