Скажи — кому послать прокльони
За всю отруту дум моїх,
За сі пекучі смертні тони,
За мій гіркий, кривавий сміх?
Скажи — де винні, де невинні,
І я в смертельному жалю
Отруйні вигуки проклінні
В ворожі душі переллю.
Я кину в їх отруйні зерна,
Я всім оддячу злом за зло,
Щоб їх самих життя мізерне
Довічне полум’я пекло!
Чи, може, сам собою скутий
У нерозгаданім жалю,
Я зайву крапельку отрути
У власну душу переллю?
Тоді — нехай і ся краплина
В мій повний келих упаде!..
Що для життя одна хвилина,
Коли вже смерть з косою жде?
1910
