Посторога

З ким я серце розділю,
Де так палко забриніли
Перші думи, перші сили,
Де я знову спопелю
Перші витворені чари,
Що руїни освітили
Ясним сонцем із-за хмари?

Чую, чую в серці пал,
Та повітряний, безтільний.
Пал кохання безроздільний;
Де ж мій милий ідеал,
З ким ділить мені удасться
Диво-скарб, огонь мій вільний,
Горем витворене щастя?

Може, знову пропадуть,
Спопеляться всі надії,
І не феї, а повії
Знову серце ізведуть
В криках злості і догани,
А бальзам мій покладуть
На свої пригульні рани.

Я не можу ворожить
Для безтільного кохання;
Може, чарами шукання
Цілий вік я буду жить,
Та не зможу в кожній пустці
Розтопить свого бажання
В ціломудреній розпусті.

Не торкнуться губи губ,
Де нема живого палу!—
Не пущу я на поталу
Тих сердечних самозгуб,
Що колись в могилі-серці
Клались трупами помалу
Феї-мрії в буйнім герці.

Хай загинуть, погорять,
Тільки палко не здійсняться
Всі ті образи, що сняться,
Всі ті зорі, що зорять
В крузі, в центрі небосхилу,—
Хай на серці притаяться
Без розділу.