Друже мій! В годину ранню
Серцем чулим я замер...
Слухай пісню ж сю останню,
Що співаю я тепер.
Лине пісня в журних тонах,
Звук за звуком навздогін...
Так гуде на похоронах
На прощанні передзвін.
Так жагуче плаче мати,
Висловляючи одчай,
Коли з хати труп дитяти
Виряджає в вічний край.
Так буває в ту годину,
Як повіє смертний жах,—
Дивну пісню лебедину
Носить вітер в комишах.
З гострим болем я співаю,
І в душевній глибині
Я навіки вже ховаю
Давні мрії і пісні;
Бо моя душевна драма
Знайде вічне забуття
Лиш тоді, як темна яма
Прийме труп мій од життя...
Замість сили, замість віри
В грудях тільки сум лежить...
Друже милий, друже щирий,
Так немає змоги жить!
Ясні зорі шлють докори
За безрадісність мені...
Тихо! В пітьмі непрозорій
Я скінчив свої пісні.
1909
