Зорі в небі темно-синім
Променисто миготять;
Тихо тіні на долині
Колихаються, тремтять...
Сон, як материна ласка,
Обхопив бентежний мир,
І нічна чудова казка
Розлилася в сяйві зір.
Мир спокійний, мир заснулий,
Геній Ночі береже...
Де ж він, тихий, де він, чулий,
Нашу долю стереже?
Де, в яких надземних хмарах
Він сховав її ключі,
І чого ми в світлих чарах
Тихо ходим плачучи?..
Місяць блиском ніжно-мрійним
Золотить твою косу
І на личку безнадійнім
Робить яхонтом сльозу.
Робить яхонтом огнистим
Квінтесенцію страждань,
Та не збудить променистим
Блиском давніх почувань.
То нас труїть, то нас давить
Смуток давніх юних снів...
Хай же нічка їм одправить
Спомин усміхом огнів.
Місяць променем огнисто
Золотить твою косу
І на личку фантастично
Робить яхонтом сльозу.
1909
