Ой ти, доле, моя доле, Гадино їдлива, Переїла-сь моє щастє, Гіренька годино! Запустила-сь в мою душу Журбу і розпуку, Учинила-сь мому серцю З гараздом розлуку. Ой місяцю-місяченьку, Тихенько думаєш, Моєй тяжкой недоленьки, Відав, ти не знаєш. Ой не знаєш, ой не знаєш І не будеш знати, Як то тяжко сиротоньці В світі загибати! Сам не знаєш, ні сестричка Звізда ти не скаже, Як то гірко, сли недоля Світ милий зав’яже. Тобі тілько хіба смутку, Що хмара насуне; А радощів з зірочками З-межи вас не труне. А мені ось на сім світі Своє серце їсти, Бо з недолев ся бороти — Як під воду плисти. Десь за морем, за горами Мій гаразд здрімався, Десь з безвістей, з лісів темних Мій смуток пригнався. Ой пригнався та й вороном Надо мнов літає, Б’є ми серце тяжким крилом, Радость розбиває. Вчора ввечір чорна хмара Мені говорила: «Чудуєшся, побратиме, Де ся доля діла? Твоя доля — то я була, Я тя не минаю: Вкривала-м тя чорнов мраков І тепер вкриваю. І над гробом мої мраки Ще твоїм повиснуть!» Ой, надія!.. таку долю Най-то громи тріснуть!