До *** Мисль піднебесну двигчи в самом собі, Душу в природи безвісти занести, Гадкою крепков тьми світа розмести, Житя кончини подружити обі; Глянути мирно, що ся діє в гробі, К радощам вдати, істинним ся взнести, Радость з тугою в лад миленький сплести, Милость сосвітну пригорнути к собі; Хто вміє? хто вдасть? — Ум сильний, високий, Ум, що го вічна доброта повила, Ум, що го красна природа зростила, /48/ Ум, яких мало, хотя й світ широкий, Душа, що в грудях твоїх ся з’явила, Що мене знова з світом подружила.