При битім гостинці липа зеленіла, Під липою баба жебруща сиділа. Дасть хто кусень хліба, то «Отче наш» каже, Ще й «Богородице», сли платок розв’яже Хто, з торгу йдучи, і в жменю гріш вложить. Часом молодухам з бобу поворожить. Аж глянь! Шляхом дідич суне четвертою — Гладун, петльованець, кругленький собою, Як гарбуз, му лице, а руки, як тісто, Червений, як ридза, під горлом звисисто. «Гей, бабо! — галасне нероба неробі, — Чверть проса дарую!» — миттю руці обі За пояс засунув і поклону ждає. Ще ж добре, що з лихом в дарунку й не лає. А баба лінива й на ноги не встане, З гнізда запитала: «Опихане, пане?» А пана, як спарив, як лопух, надувся, Сили жар ним накриєш, з надієв минувся. І баба минулась, не підвела носа, Не мала ні каші, ні пшона, ні проса.