Сонце ясне померкло, світ пітьма насіла, Вшир і вздовж доокола сум ся розлягає, Чагарами густими тьма вовків завила, Над тином опустілим галок гамор грає. Там, нещасен, думаю тяжко, мов могила Серед степу опівніч сумненько думає. Згадка в душі печальній тужно згомотіла, Бо сплинули радощі, як Дністер спливає! Нависло ясне небо чорними хмарами, Тяжкими густі бори склонились тугами, Зойкнули дуброви, і ліси застогнали. Весело ми з тов гудьбов та й з тими лісами, Мило ми з буйним вітром, з блудними марами, Студена тая доля к серденьку припала.