На лютім сонці закипали сосни І в ніч стікали терпкістю смоли. Ми в літо йшли, і звідти – в ранню осінь, Й сонети пізні… За бучні столи Нас садовили, нам вітальні тости Підносили в солодкій лжі промов. А ми поетами лишались просто І ще людьми, за будь-яких умов. Зимовий день – звичайне й серед літа, І вже поскрізь – зима, зима, зима… Сибір і каторга – здавалось, на півсвіту. Тюрма і темінь. Темінь і тюрма. Та світлом нам були сніги пречисті. І в друзі вибирали – декабристів.