Соната весни, і зорі соната, І моря соната… Алегро… Фінале. Не тане лиш сонце червоне у шквалі навальнім – Під нами, над нами, навколо – соната п’ята. Дзвенять піраміди… на вінчиках свічі. …Чи в вічності я заблукав і півсловом Боюсь сколихнути цю світобудову, І літа соната вже диха в обличчя. Соната вужа… вдар ножа невідпорний, На сонці замішаний, а не на крові. І знову соната весни. Біоструми… Над щоглами сонце, і сонце у трюмах. …Сім світлих сонат вже відчалили в вічність. Агов, капітане!.. До нової стрічі…