Дмитрові Павличку Тече ріка. І неба фіолет – Мені течінню зоряно-пливкою… Тече сонет неквапно під рукою, Немов не помишляючи про лет. Та все тіснішим – берегів корсет, І грудь ріки аж рве під пеленою… Вже й трісло – аж скипа наверх луною, І хвиля берег розмива ущент. Але прийма із вдачею крутою Стихію (лиш такою, лиш такою!) І править плотом – хто там кпиться, ет?!– Упевнено, не прагнучи покою, Той, хто і сам уже зіллявсь з рікою І хто народом названий: поет.