Брати-вигнанці, пригадаймо
Коханий край, щасливі дні...
Брати і сестри, заридаймо
Серед чужих на чужині!
В краю холодному, німому
Минає наш короткий вік...
Коли ж ми вернемось додому
І чи пізнають нас, калік?
Чи стріне сина рідна мати,
Чи брат сестру не прокляне,
Чи серед ночі в пустці хати
На стукіт наш сірник блисне?
Чи там, де ясним сном минало
Дитинство наше золоте,
Життя з землею все зрівняло,
І тільки сам бур’ян росте?!
Брати і сестри, вийдем в поле,
Йде косовиця і жнива,
Пшеницю звозять у стодоли,
Утретє коситься трава.
Чужі, здалека, збоку станьмо,
Як край дороги — бур’яни,
І навкруги крізь сльози гляньмо
На вкриті копами лани.
Брати і сестри, даймо руки,
Забудьмо помилки, гріхи:
Одні нас палять, мучать муки,
Одні нас душать ланцюги.
Брати-вигнанці, пригадаймо
Коханий край, щасливі дні.
Брати і сестри, заридаймо
Серед чужих на чужині.
9.VІІІ.1928
