«Вояче-брате! Рідний мій, Сховай свій меч під головою… Загоїш рани, підеш в бій, Поб’ємся з смертію самою». На смерть порубаний в боях, В руці з своєю хоругвою, Так говорив старий вояк, Стогнав і тихо сходив кров’ю. Але не слухав молодий, — Він зціпив зуби, стиснув рану, Він сів на огиря блідий І зник під крилами туману. Припав до гриви і застиг. Вже серце битись перестало. А кінь все далі й далі біг Туди, де все в огні палало. Кінь чорним вихором летів, Зубами гриз, топтав ногами, А на коні юнак сидів І обіймав його руками.