І
Коли твоє убрання біле
Зіллється з білим шумом моря
І тільки хустка червоніє,—
Мені здається,— квітне квітка
На березі пустельнім моря.
Мені здається — наче бризнув
Хтось кров’ю... Наче вирвав
Хтось серце друга. Взяв і кинув!
Воно ж спинилося в повітрі
І ще ясніш цвіте любов’ю.
II
Коли струнка, граційна, боса,
В своїм рожевому убранні,
Ти ходиш в день палкий над морем,—
Мої думки летять на Нігер,
На берег Нігера далекий,
Де, може, в цей же час фламінго
Дрімає-журиться самотній
І в снах тебе над морем баче.
Італія, 1913
