О, не дивуйсь, що ніч така блакитна… Що вийдеш ти, то знала ніч оця, — І через те вона така привітна, Ясна і ніжна без кінця… О, не дивуйсь, що пахощі навколо, Що, мов зомлілі, дивляться квітки, — Ця ніч твоє квітчає ними чоло І з них тобі плете вінки. О, не дивуйсь, що стільки зір на небі Й така прозора ночі срібна мла, — Ця ніч ясна вбиралася для тебе, Для тебе й срібло розлила. І тільки ти в кімнату підеш з ґанку, Погасне тихо й журно свято скрізь, А хмарна ніч проплаче аж до ранку Дощем рясним невтішних сліз…