Не нам, не нам, осміяним, сміятись, Не нам, скаліченим, іти, Німим — піснями заливатись, Сліпим — відшукувать світи. Не нам ловить в небеснім морі зорі. Не нам — Орлам! А ми давно свої згубили крила, Та чи й були вони у нас?! Нудьга нам байку утворила, Непевні фарби кинув час, І ми повірили правдиво в диво… Мана Одна! Родились ми холодними мерцями І уявили з себе щось, І нам з порожніми серцями Комусь кричати довелось: Вперед! Вперед! Самоофіра! Віра В мету Святу! Кричали ми на площі і в пустелі, Жили віки в короткий час, І чули нас, здається, скелі, Але ніхто не слухав нас, Бо не носили прапори шовкові крові. А кров — Любов. А де нема любові і страждання, Там не живе, не б’ється і життя… І доведеться нам під людське глузування Спинить свій галас без пуття. А замість нас великий встане раб в кайданах, в ранах. Огнем, Мечем!