О, недурно в скорботах ми плачемо На вигнанні в холодних світах, Ми своєї землі не побачимо… Тільки, може, у мріях, у снах. Тільки в снах її подих відчуємо, Її муки, надії, жалі, Тільки в снах затишних ми почуємо Рідний голос святої землі. І чому по світах ми блукаємо, І який ми спокутуєм гріх, Ми ніколи до суду не взнаємо Від людей ні чужих, ні своїх!