Ти не дивуйсь, що в’януть квіти...

Ти не дивуйсь, що в’януть квіти,
Як сонце дивиться на них,—
У кого ж стане сил стерпіти
Вогонь очей його палких?..

Ти не дивуйсь, що гаснуть зорі,
Як зійде ранок золотий,
Що хвилі ніжні і прозорі
Змивають берег кам’яний.

Ти не дивуйсь, що ніч п’яніє
І день тріпоче по весні,
Що бідне серце в грудях мліє,
Як вгледе щастя уві сні.

Ти не дивуйсь, що я тобою
Став марить ночі й цілі дні,—
Була ти сонцем, і весною,
І сном, і хвилею мені.

1906