Все більше спогадів і менше сподівань… І на чолі – утрат сліди глибокі… Як непомітно ближчає та грань, Що жде за нею прикінцевий спокій! Так гірко відати, що юність відцвіла! Та нарікань і розпачу немає, – Така відміна, зрештою, мала: Колишні мрії досвід заступає. Так дерева, відцвівши навесні, Тільки на те годують соком віти, Щоб в дні серпневі, теплі та ясні, Упав на землю овоч соковитий.