Поэты
Категории
Случайный стих
Подписаться
Telegram
Имя
Текст
Поэты
»
Плужник Євген Павлович
Плужник Євген Павлович
Страница в википедии
Є
Є острови, яких нема й на мапі
Європа
І
І вийшов на поле, а поле – мертве
І ось я ляжу
Ї
Їх меншає – я знаю тільки двох
А
А він молодий-молодий
Ах, яка це невгамовна пташка
Б
Був це хлопчик лагідний і тихий
В
В гімназії, де я кінчав науку
Вже одспівали по дорогах гарби
Вона зійшла до моря
Впало – ставай до стінки
Впало – ставай до стінки!
Все більше спогадів і менше сподівань
Вчись у природи творчого спокою
Вчора над містом летіли гуси
Від берегів дзвінкої Брамапутри
Він
Вірш до оповідання В. Підмогильного Третя революція
Г
Галілей
Гей, батьку мій, степе широкий
Д
Де ви тепер, давно змужнілі
Де забарився ти, вечоре милий
Де коноплі були, – батарея
Дивлюсь на все спокійними очима
Дикий сон мені щоночі сниться
Для вас, історики майбутні
Долі моєї ціна
Дівчинку здибав колись маленьку
Ж
Жовтень
З
За давнини якийсь дикун незнаний
Здається, знову буде недорід
Знаю, сіренький я весь такий
Знов на сторінках ранні тіні
Зустрів кулю за лісом
Зціпив зуби. Блідий-блідий!
К
Каменя один приділ — лежати
Канів
Коли надходить вересень злотавий
Косивши дядько на узліссі жито
Критики, навчаючи поета
Л
Люблю в уяві декілька сторінок
М
Майже рік сиджу, мов кріт, на хуторі
Мале хлоп’я, доки старенькій няні
Минувшину вивчавши, зрозумів
Мрії від серця відтяв
Мудрості не вивчитись чужої
Мудрість мудрих
Місто мале
Н
На 1924 рік
На поле вийшов
На хуторі, як у в’язниці, тихо
Над морем високо, на непорушній скелі
Надходить дощ
Напишеш, рвеш
Немає сумніву: мені щораз нудніше
Нехай комусь судився довший
Ні словечка йому не сказав старий
Ніч
О
Одірвались від днів слова
Ой гудуть, дзвенять міцні вітрила
П
Падає з дерев пожовкле листя
Папірос кому
Передчуттям спокою і нудьги
Питалась ласкаво
Плакала вона
По-осінньому хмари пливуть
Попоїм, посплю
Пригадай
Притулив до стінки людину
Пропало сіно
Р
Ракетою піднісся і упав
Розгорну ввечері атлас Петрі
Розминувся зі мною сон
Розпочинає дні гудок о шостій
Рур
Рівновага
Річний пісок слідок ноги твоєї
С
Сентиментальний тихий полонез
Серп і молот
Синє море обгорнули тумани
Суди мене судом своїм суворим
Сьогодні день, здається, перший влітку
Сідало сонце
Сіра мжичка за вікнами
Т
Там, де полягли вони за волю
Тепер мене хвилює мало
Торгуємо усім, чим тільки можна
Туман стіною
У
У дужих дні – немов слухняна глина
Уже вечірні довшають розмови
Уночі його вели на розстріл
Х
Хай чужина комусь вбирає очі
Ц
Цвітуть думки, а на слова скупіше
Це закон: замруть червоножили
Це снилось
Цілий день якийсь непевний настрій
Ч
Четвертий день гарячий суховій
Читаю Сінклера й ходжу на біржу праці
Чіткіші лінії і фарби спокійніші
Ш
Шевченко
Щ
Ще в полон не брали тоді
Що день – все глибшає свідомість
Я
Я вас, Галю, згадував сьогодні
Я знаю
Я знов на хуторі
Я натомився вічно знати
Я – як і всі
Яка нудьга мережити рядки