На поле вийшов – зомлів: Колос від колосу – чверть! Висохло серце землі, Кров’ю наповнене вщерть! Кинув безсиле – агов! Тільки луна, ні душі! Вигадки ранку мого Смуток вечірній здушив! Поле, і місто, і я – Море моєї рідні! – Хто з нас хоч хвильку стояв Справді над мукою днів?