Уже вечірні довшають розмови, Чутніше хід повільних дзиґарів… Віщують тихий затишок зимовий Сльота і сум осінніх вечорів. І так приємно знову розгорнути, Пурнувши весь у цигарковий дим, Якийсь роман, давно напівзабутий, І не читати, мріяти над ним! І довго-довго в ліжко не лягати… А над столом Некрасов і Барб’є… …А дощ шумить, і вітер волохатий У шиби б’є…