Майже рік сиджу, мов кріт, на хуторі. Вже й листів твоїх не відбираю. Інколи копаюся у Мутері Та в пікет з одним знайомим граю. От книжок коли б хоч з пуд одержати! Все ж не Мутер цей! Та карт колоду… Тихий я. Навіть не знаю, де вже ти… Відчинив я осені господу! Мертвий я. Це добре, ясно відаю. Та і як, скажи, себе одуриш! А проте живу. Журюсь, обідаю… О, – болить мені, єдина! Чуєш?