Напишеш, рвеш… І пишеш знову! І знов не так… І знов не те… Аж доки слів цвілу полову Утома з пам’яті змете! І затремтять в куточках губи… А істина ж така нудна: Усі слова збери, мій любий, – Душі не вичерпать до дна! Хай нерви збуджено, хай скутий Ти весь натхнення холодком, – Умій спокійно позіхнути Над недокінченим рядком.