Коли надходить вересень злотавий Повільною ходою і, йдучи, Шовкові пестить вруна і отави, І журавлі гуртуються в ключі, Вночі люблю дивитися, як креслять Засинений осінній небосхил Падучі зорі, – наче сіє тесля Сріблясту тирсу з-під огнистих пил… Огню такого! Стомлена природа Опочиває у красі такій, Що, мабуть, справді вища нагорода За пристрасть літа – тихий супокій!