Коли надійдуть втома і зневір’я, В його портрет вдивляюся тоді, – І знову в серці відчуваю мир я І тихий голос радісних надій. Такий спокійний дивиться він з рами. О, це за всіх замислене чоло, Що, наче символ, стало над часами – Того, що в нас нове перемогло! І крізь обличчя, кождій хаті рідне, Немов виразно бачу я в імлі: Вже близько час – за нього ж день розквітне – І на його оновленій землі! Тоді я знов часам назустріч – згоден, Бо чую я часів жаданих крок! – Щасливий нарід, що його відродин Був на землі воістину пророк!