Сентиментальний тихий полонез,— І раптом вся приникла до роялю… Не треба сліз, моя далека Галю! Усе загоїться, забудеться, минеться, І я піду — життям ця необхідність зветься. Піду в далекі тихі хутори… Чи ви згадаєте мене у Відні? Ніхто, ніхто мені не говори, Що єсть серця якісь близькі і рідні!