Що день — все глибшає свідомість, Все ширший розмах у думок, – Та пристрасть тихшає… Натомість Передосінній холодок Чуття голубить… Дивно чути, Як відміняєшся ти сам, Вотще силкуючись збагнути, Де грань тим змінам і часам, Що в них ті зміни! Дико знати, Що, й прохолонувши, чуття В тобі залишать біль утрати – Потребу прагнути життя!