Знов на сторінках ранні тіні Покрали літери в очей… Як непомітно вечір синій Схиливсь до мене на плече! Зіпрусь натомлений на лутку, А там, де місто, – степ немов… І чую – спогад, повний смутку, В червоножилах тисне кров. Промерзлий шлях… Швидкі тачанки… І ось душа мала-мала! А на снігу з чиєїсь ранки Кров візерунки заплела. Мовчіть, умріяні сторінки! – – Я справжнім болем догорів! … І знов за вікнами будинки І мертве світло ліхтарів…