Сідало сонце. Коливалися трави. Перерахував кулі, – якраз для всіх! А хто з них винний, а хто з них правий! – З-під однакових стріх. Не схибить куля – не стогнатимуть довго. Подивилися, – поле! Ромен з трави… Передній, мабуть, ходив, – так човгав: Черевики скривив. Сховалось сонце. Сутеніло помалу. Час би й росі! А хтось далеко десь генералу: – Усі.