І невагомі, і прозорі, Умиті вітром небеса Бувають у людському горі, Немов диявольська яса. Незрозуміла туга в серці, І важко дихать, важко жить… Що знає риба в тім озерці, Яке під кригою лежить? Вода, а не гранітні глиби — В ній все просте, своє, земне… Та марні намагання риби Пробити небо крижане. Вона вдихає часто, дрібно І жде: аби скоріш весна. І тут потрібно, тут потрібно… А що потрібно — хто це зна?