Де люті хуги плутанку снували, Де світла меншало із кожним днем, Камінні щелепи пережували Нас так, що видалось: не оживем… Ще всюди ніч, тривають наші муки — Та все ж пульсує в скронях свіжа кров: Із моря сліз, розлуки і розпуки Тюрма тебе на світ вернула знов. Я знов живий. Відпало геть змертвіння Душі і тіла — самотинне зло. Заворушилося моє коріння, До серця повернулося тепло. Спокійно дихають кохані губи — Та раптом страх насунеться, мов лід: Куди ж тепер — до щастя чи до згуби?.. Даруй нам, Боже, хоч десяток літ.