Біля нього іржавіють стріли, Що упали в некошений лан. Біля нього жили і старіли Покоління полтавських селян. Біля нього земля перерита: Ті що впали, — такі молоді!.. І шипіли метеорити У його прохолодній воді. Біля нього шукатиме раю Невідомого віку село… А поки що поволі вмирає Під дубком вікове джерело. У деревах поменшало соку — Корінь висушить спека лиха. Кажуть, що від недоброго ока Кров глибинна пересиха. Тільки бачу оту блискавицю, Що небавом сюди упаде І оновить дідівську криницю… Гляньте в небо: вона гряде!