За вишкою, що на каплицю схожа, Вечірнє сонце стомлено сідає. Палає небо — наче думка Божа Поза паркан колючий заглядає. Дротину позолочує іржаву Туман прозорий — лісова полуда. Душа моя вдивляється в заграву І жде на чудо, Котрого не буде. Далека Конча не поверне весни, Що відпливли з дніпровською водою. Кохання храм у серці не воскресне, А грішниця не зробиться святою. Моїх чуттів розвіяна руїна Нагадує в пісках померлу річку. Та є ще Бог… І є ще Україна… Для них я збережу у грудях свічку.