Чи бачив ти, як мати молода, Стрибаючи з крижини на крижину, Долає повінь і волає: — Си-и-ну!?. А ноги їй захлюпує вода. Реве Катунь — зажерлива ріка, Що жартувать не любить і не вміє. А Дух Гірський[1] в ущелинах німіє, За нею стежачи іздалека. Там, серед повені, за небокрай В вечірню хмарку димом потягнуло, Їй мовив хтось: між крижаного гулу На острові синка свого шукай. Пішло, мале, матусі на біду, Щоб зблизька бачити крижин гонитву. О Дух Гірський! Прийми мою молитву. А жертви прагнеш — Я до тебе йду.