Падають на землю метеори — В збуджений передчуттями світ. Про чиє давно забуте горе Нам розкаже полум’яний слід? Де той лук, що ці жбурляє стріли З темної, німої висоти?.. То ж, напевне, люди не зуміли Згоди між собою досягти. Наче перелякані отари, Врізнобіч метнулися зірки В день, коли чиїсь пекельні чвари Цілий світ роздерли на шматки. І від того грозового часу Зморені земляни дотепер Дивлячись на метеорну трасу, Гірко промовляють: — Хтось помер… Та чи все ми зважили й пізнали На космічних нетривких мостах, Щоб про нас такого не казали У далеких зоряних світах?.. Я подумав: мабуть, є потреба Власну душу вивільнить від зла. І до мене з грозового неба Блискавка бровою повела.