Помру під тином… Тільки під яким — Під межовим чи за колючим дротом? Упившись поту смородом гірким, Я землю гризтиму кривавим ротом. Вже не почую скреготу заліз І чавкотіння табірної глини. Та з неба з’їхавши, Великий Віз Понад Дніпром тачанкою полине. Піднявшись над голоблями зірок, Я цілий світ своїм наповню болем — І тихий, владний, мов Ілля—пророк, Громи вечірні викрешу над полем.