У липні — лихого, похмурого дня Коли моє серце найбільше боліло, — Мале, жовтороте соловеня На дроті колючому сіло. Хто вигнав шукати поживних плодів На цю осоружну дротину Дитину співця українських садів — Малу, нерозумну дитину?.. Я прагнув збагнути той натяк, той знак Який мені кинула страдницька доля: Жорстокість і ніжність зустрілись отак, Як пісня й неволя. Та ось до дитини, що впала в траву, Хтось мудрий прислав солов’їху… Спасибі, Природо, що душу живу, Мені посилаєш на втіху.