Прокинувся від того, що свою Впізнав садибу — хату і повітку. Я запашні “варенички” жую, Які акація дарує влітку. Гуде бджола. Вертаються в село Селянські гарби, різнотрав’я повні… Це ж півстоліття в пам’яті жило — Як із глибин продерлося назовні? Нічне повітря здавлене, густе. Сусіда уві сні в подушку плаче. А у мені акація цвіте — Давно вже, мабуть, зрубана… Дитяча. І разом з нею в пам’яті на дні Під покривалом забуття і втоми Весь світ земний ворушиться в мені — Його реалії, його фантоми. Любов і зненависть, жага борінь, Довершення творінь — Святе й гріховне… Хто ж я такий — зірок безлика тінь Чи Всесвіту повторення духовне?