Усе пізнавши й переживши, Стою безгрішний, мов Адам. З криниць небесних мудрість пивши, Що я нащадкам передам? Хіба лиш те, що для могили Є в кожного своя земля. Що ми планету обліпили, Мов гілку яблунева тля. Хоч десь поза окрайцем неба Світи кружляють голубі, Ми, наче тля,— самі для себе. І як вона самі собі. Жбурляємо ракетні стріли В небесну далеч без пуття, А власний дух ще не зуміли З’єднати з подихом Буття… Коли ж твоя душа досягне Тих занебесних володінь, Де Творча Сила в плоть зодягне Незримий дух і зриму тінь: Коли космічною луною Та сила збудить суть твою, — Тоді приходь і стань зі мною Отут, де я тепер стою.