Я не вмирав ніколи — я живу З тих пір, як води землю оросили, Ні, я не вірю в темряву могили — Я вірю в сонце, квіти і траву. Без них я тільки безтілесна тінь — Вони володарі мойого тіла. Але душа… Вона завжди летіла Кудись у позахмарну височінь. Та раз людська душа не помира, Віднині я почну молити Бога: Хай, Господи, моя душа-небога Лишається на березі Дніпра. Вона давно вже зорями не снить. Якщо не гідна жити у людині, Нехай живе в простій очеретині І до людей тоненько дудонить. У цьому є потреба неодмінна: Хай каже людям, що прийшла пора Летіти щирим душам до Дніпра — Живих і мертвих кличе Україна. Поглянь: в Дніпрі — Галактики крило. Це тут, на березі, постане диво: Підійметься з могили Вічна Діва, Щоб освятить русинське джерело.