Я поволі утверджуюсь в істині: Грає нами чиясь рука. Знову хтось переплутує відстані Із майстерністю павука. Ніби справді над небосхилами Павутина висить нежива — І такими стають безсилими В простір викинуті слова. Навіть сонце, в яке я вірую, Павутини не прогребе. І повзе холодок попід шкірою — Наче знову я втратив тебе. Завмираю, зітхаючи: важко як! Через відстані бачу, як ти Б’єшся в пастці відважною пташкою Але чим тобі допомогти? Тугу в серці моєму не змірити. Римам теж не здолати її… Залишається тільки вірити: Вірю, ластівко, в крила твої.