Коли над вільхами засвітиться Вечірній місяць – і на березі Запахне водяною м’ятою, І стане тихо на млині; Коли замовкне в місті музика, І над вершинами дубовими Шумне дрімлюга, блискавицею Ламаючи свавільний лет, – Тоді з долин, зарослих тернами, Із лісових яруг, де урвища Спредвіку тяжко захаращені Уламками камінних брил, Виходять звірі, дивні постаттю, Нахмурені і настовбурчені, І походою величавою До берега поволі йдуть, І там на скелях розлягаються, І, перед себе лапи витягши, Кладуть на них гривасті голови І чола, повні темних дум. І цілу ніч лежать, зітхаючи, На дальнє місто видивляючись, І на хребтах їм, проти місяця, Вилискує зловісно шерсть.