Буває, в час самотніх дум Дивочна мрія в серці зрине, На мить одну привабить ум І десь у безвісті загине. Та дні минуть, пройдуть літа, І скресне крига забування, І знов зіходить мрія та В красі первісного повстання. Тоді ж то, збудженая вмить, Душа схвильовано здригнеться, І легкий спів несамохіть З глибин незвіданих поллється.