Вже хутко день. Сховався місяць. Здригнувсь жахливий сон. Краса небес, провісник сходу, Палає Оріон. Боєць потужний, над землею Простяг він ясний міч: Загин усім, хто ворог дневі, Кому жадана ніч. Нове життя в бою повстане, Офір воно жада. Лиш блисне промінь, кров гаряча Поллється як вода. Тоді ж то, визволена з пітьми, Обмитая в крові, Зростить земля і цвіт незнаний І дасть плоди нові… Але поволі гаснуть зорі; Злотистий світ замрів На обрію, і тихий вітер Дерева розбудив. Погас і Оріон могучий В уборі бойовім. Одна лише зоря сіяє На небі голубім. 0 ні, не буде кар і помсти І не проллється кров: В очах зірниці світової Любов, одна любов.