Віють – не віють Крила серпневої ночі. Як легко упала вона На каменисту долину. Як освітила гори, Як потік розсрібнила!… І тихо в долині. По диких заломах скель Чорніють тіні глибоко, Тут кущі будяків, Там білі кості, Що смерть розкидала. І тихо в долині. Тільки цикади сюрчать. Наче струмочки течуть, Наче розточені ллються. Віють – не віють Крила серпневої ночі.